Чи потрібний дитині особистий простір?

Розділ

Ви замислювалися, чому діти так люблять робити будиночки з підручних речей, щоб сховатись там від усіх? Адже це питання особистого простору, яке малюкам важливо так само, як і дорослим. Діти підсвідомо прагнуть окреслити свої особисті межі та створити у них власний світ. А ми, батьки, найчастіше припиняємо ці спроби, вважаючи їх капризами та свавіллям.

То навіщо дитині особистий простір і як ставитись до дитячих секретів? Знайдемо відповіді на ці запитання у нашій статті.

Чи потрібний дитині особистий простір?

Особисті межі – це відповідальність

Новонароджений малюк більшу частину часу спить, йому не потрібний особистий простір – так вважає більшість батьків. Немовля кладуть у батьківське ліжко, а його речі поступово розсіюються по всій квартирі. Виростаючи і все більше освоюючи світ, дитина, яка звикла до такого стану речей, як і раніше, воліє спати разом з батьками. Для гри вона вибирає не іграшки, а каструлі та миски на кухні, мамину косметику та татові інструменти. Малюк не розуміє, що таке особисті межі, і не бачить свого простору, ні простору інших людей.

За цим слідує формування відомих звичок, таких як перебивати дорослих, вимагати собі найкраще місце в автобусі та забирати в інших дітей іграшки в пісочниці. Відсутність відповідальності, невміння думати про інших – це насамперед наслідки несформованих з дитинства особистих кордонів.

Без права на власні речі та переживання не сформується ядро ​​особистості дорослішої людини, її самодостатність та автентичність. Питання безпеки дитини також залежить від її поваги до власного особистого простору. Точно знаючи, чого вона не бажає отримувати від інших людей, де і з ким їй незатишно, малюк протестуватиме проти насильства. Він не дозволить маніпуляторам придушувати його волю, а людині з недобрими намірами – тягти за руку до підворіття.

Особистий простір росте разом із дитиною

Три роки – переломний момент, відома криза трирічок під назвою «Я сам!». У цьому періоді малюк практикує все, чому навчився, активно пізнаючи навколишній світ.

Відтепер дитина – допитлива людина, яка наполягає на своїй самостійності, протестує проти нав'язування своєї думки та спроб змусити щось робити проти волі.

Як змінюється потреба у власному просторі з віком?

Саме з трьох років дитина починає відокремлювати себе від інших. Вона відчуває потребу у створенні власного простору, приватності. Малюк починає вимагати самостійності і розуміє, що він – окрема особистість зі своїми бажаннями, іграшками. Дитина чітко усвідомлює, що вона хоче вирішувати сама і робити все без допомоги дорослих.

З трьох до п'яти років формується та розвивається внутрішній план дій. Чотирирічка вже здатна осмислювати свої дії, думати над ними і робити вибір. Наприклад, малюк розуміє, що оголюватися перед усіма погано, тому активно протистоїть бажанню помити його, посадити на горщик чи переодягнути за присутності інших людей, а на будь-які спроби допомогти заявляє: «Я сам!». У цьому віці з'являється здатність зберігати дрібні «секретики», а це вже власна територія.

З п'яти до семи років людина здатна самостійно ставити перед собою цілі, планувати порядок дій. Малюк стає, за словами багатьох батьків, «некерованим», все частіше висуваючи претензії, сперечаючись, відстоючи свою думку. Дитина в цьому віці здатна до 40-60 хвилин перебувати на самоті, розмірковувати та займатися своїми улюбленими іграми та справами. Безумовно, наявність власної території та умов для усамітнення допоможе набути самостійності та відповідальності.

До сьомого року життя дошкільник вже гостро потребує особистої території, де він встановлюватиме свої правила, де немає контролю і можна бути самим собою. Пам'ятайте, що особистий простір – це не лише місце, але й час для себе, власний вибір занять чи ігор без менторського супроводу, контролю та примусу до того, що ви вважаєте важливим.

Школяр семи-дев'яти років активно прагне піти з-під батьківського піклування. Він уже має свої обов'язки, які сприяють швидкому дорослішанню. Завдання батьків – дати дитині можливість оцінити переваги своєї відповідальності, а також навчити самостійності.

З 9-10 років у сучасних дітей починається підлітковий період. Тінейджери заперечують авторитет дорослих, бурхливо реагують на утиск прав, бунтують. Саме в цьому віці можуть спостерігатися протестні відходи з дому після сварок чи тиску батьків. Так дитина прагне розширити межі свого простору. Увага до підлітка допоможе уникнути гострих проявів кризи, але супровід не має бути нав'язливим. У цьому періоді вашому бунтареві потрібно показати на прикладах, що будь-яке спілкування вибудовується на взаємних компромісах.

Якщо дитина не має особистого простору з дошкільного віку

Придушення волі та бажань малюка може призвести до формування безвольної та слабкої особистості. Запам'ятайте: невизнання особистих меж дитини під час дорослішання є неприпустимим!

Якщо поняття про це не сформувалося, то можливі такі негативні наслідки:

  • позиція жертви

Дитина починає розуміти, що від її думки та рішень нічого не залежить. Вона прагне виявляти ініціативу. Такі діти частіше стають жертвою шкільного буллінгу, фізичного, психічного та сексуального насильства, бо не вміють обстоювати свої права.

  • синдром невдахи

Дитина впевнена, що в неї ніколи нічого не вийде, тому не схильна докладати зусиль і домагатися цілей. Кожна невдача у навчанні чи спілкуванні лише доводить її думку. Це проявляється неуспіхами у навчанні, невмінням ефективно використовувати час та сили.

  • тривожні розлади психіки

Оскільки дитина не відчуває цінності своєї особистості, у неї часто проявляються тривожність, занепокоєння, страхи, недовірливість і навіть панічні атаки. Вона не задоволена тим, що відбувається, і не вміє бачити своє життя в перспективі.

  • шкідливі звички та залежності

Не знаходячи собі віддушини у самостійності, дитина прагнутиме туди, де її авторитет визнають – в «погані» компанії. Підліток може почати курити, куштувати алкогольні напої або токсичні речовини. Залежність може бути харчовою або емоційною, а прояв цього - істерики, булімія, анорексія, схильність шкодити собі і своєму тілу.

Батькам важко чути та читати про всі наслідки придушення волі, бажань. Але це важливо знати, щоб вчасно скоригувати свої стосунки з малюком ще у ніжному віці та створити йому гарні умови для розвитку, особистісного зростання.

Що ж таке особистий простір дитини і як він формується?

Це сфера відповідальності та прав людини, яка складається з фізичної та психологічних зон.

Фізичний простір дитини включає її тіло, місце для ігор, кімнату, спальне місце, іграшки, речі, книги. Психологічне місце – це особисте життя, думка, бажання, думки, цілі, потреби, досвід.

Батьки несуть відповідальність за життя, здоров'я та благополуччя малюка. Це породжує хибне переконання, що дорослі родичі мають право контролювати кожен крок чада, не випускаючи його з-під контролю ні на хвилину.

Сучасні гаджети здатні відстежувати всі пересування дитини, її дії, місце розташування в кожний момент. Насамперед, це питання безпеки. Але, на жаль, багато хто припускається поширеної помилки з гіперопікою, перевіряючи дитячий телефон без дозволу, вивертаючи кишені і піддаючи перевіркам все, що малюк робить.

Чомусь вважається, що дорослі мають право розпоряджатися дитячим часом, визначати найкращі заняття, ігри всупереч бажанням, вибирати для сина чи дочки ігри, одяг, друзів, гуртки та секції. Однак при цьому кожен з батьків мріє виростити відповідальну і самостійну людину.

«Ось буде в тебе свій дім, там і командуй!»

Чому батьки схильні придушувати будь-який прояв самостійності чи автентичності дітей?

Батьківський авторитаризм багато хто пояснює тим, що дитина мала, щоб чимось володіти чи самостійно вирішувати. Це переконання поширюється на дитячі речі, іграшки та книги, які нібито належать йому лише номінально, але, по суті, є власністю дорослих. Значить, лише старші можуть ними розпоряджатися, як захочуть – забирати, перевіряти, не повертати.

А ось і ні!

Все, що людині передали у користування, належить їй і лише їй. Як тільки речі були віддані дитині, саме вона – їхній власник.

Володіння своїми речами та територією – дуже важливий чинник у формуванні повноцінної особистості. Маля – така ж індивідуальність, як і дорослий, що просто перебуває на шляху становлення. Він повинен мати особистий простір і мати свої речі, тому що власність – важливий атрибут особистості, без якого вона не сформується так, як закладено в потенціалі.

Ознаки порушення особистих кордонів та простору дитини

Не всі батьки усвідомлюють, що щодня порушують усамітнення свого малюка, змушуючи його переживати та почуватися незатишно. Не всі діти можуть вільно висловити протест, а значить - дорослим саме час оцінити, наскільки вони готові вторгнутися в державу свого чада.

Що ж вважати за порушення кордонів?

  • шльопання, смикання за вухо, дотик. До цього також відноситься годування через силу, присутність у ванній або туалеті, незважаючи на протести малюка, коли він миється або справляє фізіологічні потреби. Якщо таке відбувається регулярно, настав час задуматися про свою поведінку, а не приборкувати капризи чада.
  • вторгнення в особистий простір трапляється при вивертанні кишень дитини, її шкільної сумки, читанні особистого щоденника та листування в гаджетах, копанні в одязі та письмовому столі. Батькам необхідно усвідомити, що чіпати речі малюка можна виключно з його дозволу, тому що це «відгукнеться» ще одним негативним наслідком, що важко піддається корекції – втратою довіри. Щоб не стати чужими своїй дитині, ніколи не порушуйте її особисті межі!
  • відкидання особистої думки також є порушенням психологічного простору. Такі ситуації часто супроводжуються фразами «Малий ще вчити дорослих!», «Підростеш – зрозумієш!», «Матимеш свою думку, коли виростеш!» і т.д. У цій групі ознак – вибір за дитини гуртків, спортивних секцій. Син бажає грати у футбол, але ви через силу водите його до музичної школи на клас скрипки? Великим музикантом через примус він точно не буде, а ось спортивну кар'єру, яка за певної мотивації могла б відбутися, ви йому занапастите самі. Так, висловлювання дітей іноді йдуть урозріз зі здоровим глуздом. Але у них мало досвіду, і вони потребують наших коректних поправок. Виявляйте повагу до малюка, інакше він у майбутньому не зможе мати власну думку та виросте невдахою.
  • обман дитини – це маніпуляція, що порушує її права та простір. Будьте відвертими, інакше довіра до вас вичерпається, а дитина замкнеться у собі. Якщо щось пообіцяли, зробіть обов'язково. Якщо це неможливо виконати через зміни обставин, поговоріть з дитиною і разом сплануйте подальшу тактику дій. Не варто думати, що син чи дочка не здатні зрозуміти те, що відбувається. Діти тонко відчувають, у них чудова інтуїція, вони оптимісти. Брехня ж породжує брехню у відповідь, пам'ятайте про це!
Чи потрібний дитині особистий простір?

Як організувати особистий простір дитини у сім'ї?

Кожна сім'я має різні матеріально-побутові умови, тому не всі батьки можуть виділити для дитини кімнату. Однак навіть у стиснених умовах або в багатодітній сім'ї можна створити умови для кожного малюка. У цьому допомагає зонування приміщення, індивідуальні речі, можливості кожному побути наодинці із собою та повагу до особистого часу всіх у сім'ї.

Якщо хочете створити умови для розвитку особистості, формування самостійності та відповідальності сина чи дочки, то ваш шлях лежить через наступні етапи:

  • повага до особистого життя своєї дитини

Не цілувати і не обіймати, якщо дитині чи підлітку це неприємно. З 5-6 років дитина може самостійно митися та виконувати гігієнічні процедури, тому потрібно надати їй в цьому свободу та допомагати лише на прохання. Дуже важливо навчити себе стукати в кімнату малюка, перш ніж увійти. Незабаром і дитина зрозуміє необхідність цієї поважної дії, коли захоче увійти до батьків.

  • «моя кімната – моя фортеця»

Свою особисту територію, будь то письмовий стіл, ліжко або цілу кімнату, дитина повинна прибирати сама і тільки сама. Можна допомогти малюкові, якщо він не в змозі впоратися з таким обсягом. Але обов'язково радьтеся з ним, що куди скласти чи викинути, відсортувати чи розмістити на стенді виробів. Виростаючи, дитина розумітиме і прийматиме всю відповідальність за порядок на своїй території.

  • право на свою думку

Поважайте її, адже це прояв унікальної особистості, яка згодом тільки розвиватиметься та покращуватиметься. Відмовтеся від фраз типу "Малий ще!" або "Ти ніхто і звати тебе ніяк", адже ваша мета - виростити сильну особистість, а не зламати її на корені.

  • право на помилку

Маля має право на власні помилки. Батьки можуть радити, наводити аргументи, але не тиснути. Дитина вибрала школу східних єдиноборств всупереч вашим порадам? Це її рішення, за яке вона відповідає. Якщо через якийсь час вона дійшла висновку, що карате не для неї, обговоріть разом ситуацію. Запитайте, чому малюк так вирішив, і знайдіть інше заняття, яке припаде до душі. Дитина, як і ми, йде по життю вперше, і вона має право пробувати сили в різних сферах пошуку свого справжнього шляху.

  • право на власні секрети від батьків

Не читайте особистий щоденник, не зламуйте скриньки та ящики столу під замком, не переглядайте телефон та листування у соцмережах. Завойовуйте довіру малюка, починаючи з ніжного віку. Тоді всім, що відбувається, він ділитиметься сам. Але секрети від дорослих – це особистий простір вашої дитини, за яку вона вже несе свою відповідальність.

Як любити та балувати дітей, знають усі батьки, адже любові та уваги багато не буває. Але треба пам'ятати, що надмірні почуття рано чи пізно перетворюються на протилежність. Фанатизм є неприйнятним у будь-якій сфері, тим більше у вихованні.

Безпека, як і контроль, лежать у зоні батьківської відповідальності. Тому дорослі повинні сформувати правила, які визначать для кожного у сім'ї особистий простір, а також компроміси для гармонійної взаємодії.

Батьки часом бояться надавати дитині самостійність. Але шлях через освоєння особистого простору – справжнє посвята у дорослу, повноцінну успішну особистість. Тому дитина повинна її пройти з вашою допомогою та підтримкою, але максимально самостійно.